Жінка в пісках

«Жінка в пісках» — один із ключових романів японської літератури ХХ століття: сухий, напружений, тілесний і майже фізично відчутний. Його часто порівнюють із прозою Кафки та Камю, але абсурд у Кобо Абе не абстрактний. Він скрипить на зубах, липне до шкіри й щодня знову засипає простір навколо.

У цьому вже класичному екзистенційному романі автор підважує уявлення про свободу людини та її призначення. Роман зачіпає чутливі для японського суспільства теми упередження до буракумінів— історично маргіналізованої групи, а також критикує поствоєнну корпоративну культуру, яка штовхає до відчуження і навіть самогубств.