Про звичку

Книга «Про звичку» (1838) французького філософа Фелікса Равесона (1813-1900) — це його дисертація (doctorat dès lettres), яку він захистив у Парижі 26 грудня 1838 року. Тут він продовжує розглядати проблему звички, яку вперше порушив у першому томі твору «Есе про метафізику Аристотеля» (1837).

Равесон імпліцитно полемізує з тогочасним вельми авторитетним французьким філософом Віктором Кузеном (1792-1867) щодо методу, за допомоги якого можна наблизитися до пошуків істинної причини (vraie cause) буття. Кузен прокладає шлях до цієї причини через людське «я», рухається від меншого до більшого. Равесон же був переконаний у тому, що це хибний шлях. Людське «я» для Равесона вже само по собі є істинною причиною, одначе вона глибоко захована всередині людського буття. Отже, потрібно зануритися в ці темні глибини. Весь твір — наче мандрівка в людську безодню, де на самому дні Равесон виявляє, за допомоги звички як провідниці, істинне джерело світла — ласку, що лежить в основі всього.