Олександр Глядєлов

Олександр Глядєлов (нар. 1956) — український документальний фотограф, який висвітлював війни та збройні конфлікти в Молдові, Нагірному Карабаху, Чечні та Україні. Поза фронтовою зйомкою він реалізував довготривалі проєкти про вразливих дітей, епідемію ВІЛ/СНІДу та пострадянські тюрми. Його фотографії широко експонували, публікували у фотокнигах та були відзначені численними нагородами, зокрема Національною премією імені Тараса Шевченка (2020).

Ця фотокнига підсумовує понад тридцятирічну практику документального фотографа Олександра Глядєлова. Відомий своїми чорно-білими знімками, створеними на камеру Leica, він фіксує не лише події чи персонажів, а вразливі стани самого суспільства: моменти, коли структура тріщить, коли опори руйнуються, і в цій крихкості проступає справжнє.

Хоча фотографічна практика Глядєлова охоплює різні країни та контексти — від Центральної Азії до Африки, — ця фотокнига зосереджена виключно на знімках, зроблених в Україні. Однак ідеться не про архів і не про послідовну оповідь. «Час не є академічним», — зауважує Глядєлов. Ця позиція визначає композицію видання: замість хронології — тематичні розділи, що окреслюють чотири ключові напрями його практики. 90-ті як явище трансформації та розпаду; Діти як погляд ізсередини уразливого становища; Протест як фаза суспільного самовизначення; Війна як довготривала тема, яку автор послідовно документує в Україні та за її межами.